Чом так мало дощу
У пустелях гарячих,
І навіщо цей світ
Для глухих і незрячих…
Чом немає вітрів,
Щоб здмухнути пісок,
А загубленість днів
Уповільнює крок…
Нащо долі самій
Торувати цей шлях,
А у річці швидкій
Тільки морок і жах…
Де скінчилася ніч
І почався твій день,
Щоби стерти з облич
Спраглу думку лишень…
Чом так мало сердець
У тілах світових,
І коли вітерець
Нам назавжди затих…
Чом багато болінь
В моїй кволій душі,
І застигли мов тінь
Поривання твої…
Навіть кров у серця
З диким болем пливе,
Біль живе до кінця,
А надія помре…
І на ранок ні сну,
Ні опори немає,
Знову день перетну,
Що тебе не тримає…
Чом так мало води
Для засохлих очей,
Не приходять сюди
Тіні млосних ночей…
Чом так мало життя
У коханні самім,
І навіщо воно
Називається дим…