У стомленій пам’яті
Ще безліч таємниць,
Ми час безцільно гаємо,
Невпізнаних облич
Багато в нашім сні,
Що хтось назвав життям,
Вітре холодний, мені розкажи,
Де твої очі згубили свій зір,
Де твої руки обійми лишили,
Нащо ти стомлений віянням жнив,
Тих, хто забув і які не любили…
Сірим дощем розмивається бруд,
Сіллю присипано сльози твої,
Ти на колінах, а треба іти,
Руки у ранах, що й дух пропекли…
Ранок торкає промінням тебе, –
Чиста сльоза у безкрайому морі,
Якщо впізнати, хто сили знайде
Там, де навколо самі лише хворі
На вічний сон або вічну брехню,
Де кожне слово себе загубило
І тільки враження запах лишило,
Змусить тікати в холодну імлу.
Стомленій пам’яті хоч би ковток
Чистої волі підводити погляд,
Хоч би єдиний, та впевнений крок
У те, що збудило тривожний ваш здогад…
20.01.2012
