Я вже нездужаю потрохи,
Бо щось не теє бачить око,
А розум вірити не хоче
У те,як влада нас мороче.
О,дуже мій,чого ж чекати
Від тих,хто з батьківської хати,
Не взявши грудочки землі,
Пливуть на владнім кораблі
Туди,де честь і совість мати
Не потребують їх мандати.
Бо надто високо стоять,
Закони топчучи,творять
Небачений і у ві сні
Грабунок власної землі.
Не лиш землі,а й наших статків,
Яких надбали для нащадків
Батьки і прадіди,коли
Самі нужденними були,
Лиш знаючи нелюдську втому
Та дефіцити геть у всьому
І страх за кожним поворотом,
Тому й жили з закритим ротом.
Були,щоправда,й не такі,
А патріоти-смільчаки,
На смерть ішли через тортури,
Щоб сяйво правди у конури
Проникло через товщу лжі,
Яку несли усім вожді
Комуністичної ідеї,
[Щоб їм зазнати крах Помпеї!>
Тоді було іще страшніше
За цьогочасних нуворішів,
Бо те німе мовчання хором
Привело до голодомору,
До ДеПеУшних погребів,
До бетонованих мурів.
Сьогодні треба не мовчати:
Громадою укотре встати,
Своїх обранців запитати:
Допоки будете вважати
Людей лише електоратом
Та нескінченно обіцяти
Проблеми швидко розв"язати,
Які свідомо ж і створили
Бо безсоромно обдурили
Приватизацією нас,
Яку почали в спритний час,
Роздавши на мільйони чеки
Взамін яких - розбиті глеки.
Самі ж за безцінь скупували
Все,що за раз не розікрали.
Отак,земляче,сірий брате,
Не навчені свого ми брати.
Та вірю я,що наші діти
Не будуть довго це терпіти,
Бо двадцять перший вік настав!
Куди Петро вікно рубав,
Туди тепер відкриті двері,
А для співпраці різні сфери.
ID:
307790
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 20.01.2012 11:15:57
© дата внесення змiн: 20.01.2012 11:15:57
автор: asaala
Вкажіть причину вашої скарги
|
