Серед сотні квіток,
На полях, на красивих,
Серед тисяч доріг
І пейзажів щасливих.
На безмежних просторах
Безкраїх полів,
В ароматних трояндах,
На радість усім,
Квітла ніби сніжинка,
На диво весні,
Білосніжна ромашка,
Пелюсточки рясні.
Польова і простенька,
В трояндах бліда.
Та яка ж бо ніжненька,
Ніби квітка - весна.
На трояндовім полі
То не місце її.
Не в її ж бо то волі,
Бо ж вітри принесли.
Так вхопилась корінням,
І лишилася там.
Та й під сонця промінням
Все раділа квіткам,
Таким милим, червоним,
Наче шовк пелюсткам.
Й розуміла, що: "Де там,
Хіба ж рівня я вам!?"
Тільки полем тим якось
Пройшов садівник.
Оглядаючи власність
Від ромашки притих.
Всі троянди, вся пишність,
Їх велич пуста.
Коли в полі із тисяч
Є ромашка одна.
Її ніжність - величність.
А краса - простота.
Й граціозна тендітність
Наче шепіт в вустах.
Садівник же щоранку
Йшов побачить її.
Пелюстки ж на світанку
Все співали пісні.
Бо ж найкращою з кращих
Стала квітка проста.
Садівник той з відважних,
Знав у чому краса...
..................................
Кожній квітці у світі,
Щоби квітла весь вік,
Треба сонце і вітер,
І її садівник...