Жив був дурний Ґалá. Пішов до дівки, щоб що дала. Дівка його й питає:
- Чого прийшов дурний Ґалá?
- Прийшов до тебе, щоб що дала.
- А що ж я тобі дам? Хіба, може, кусок сала?
Приніс він те сало, поклав на призьбі і зайшов до хати. Мати його питає:
- Куди ходив дурний Ґалá?
- Ходив до дівки, щоб що дала.
- І що ж вона тобі дала?
- Та кусок сала.
- А де ж ти його подів?
- Та на призьбі поклав.
- А нащо ж ти так зробив? Досі його собаки з’їли.
Виходить мати надвір, дивиться – нема вже сала. Та й стала казати синові:
- То ж як тобі дали кусок сала, то треба було його на куски порізати, посолити, у боденьку поскладати – мали б собі що їсти.
На другий день знов пішов дурний Ґалá до дівки. Дівка його й питає:
- Чого прийшов дурний Ґалá?
- Прийшов до тебе, щоб що дала.
- І що ж я тобі дам? Хіба, може, собаку?
Взяв він ту собаку, привів додому, на куски порізав, посолив, у боденьку поскладав. Зайшов до хати, а мати його й питає:
- Куди ходив дурний Ґалá?
- Ходив до дівки, щоб що дала.
- І що ж вона тобі дала?
- Та собаку.
- І де ж ти її подів?
- Як ти й казала: на куски порізав, посолив, у боденьку поскладав – матимемо що їсти.
- Та що ж ти наробив?! Треба було собаку за шию коло дому прив’язати. Вона б брехала і злодіїв в хату не пускала.
Пішов знов до дівки дурний Ґалá.Дівка його й питає:
- Чого прийшов дурний Ґалá?
- Прийшов до тебе, щоб що дала.
- І що ж я тобі дам? Хіба, може, курку?
Приніс він ту курку, зав’язав шнурка на шиї, вчепив біля дому та пішов до хати.
Мати його питає:
- Ґалá І де ж ти її подів?
- Як ти й казала: за шию коло дому прив’язав, щоб брехала і злодіїв в хату не пускала.
- Та що ж ти наробив?! Треба ж було у хліві на вишках сіна намостити, по драбині на вишка її всадити, вона б яйця несла – мали б ми що їсти.
Наступного дня дурний Ґалá знов пішов до дівки. Дівка його й питає:
- Чого прийшов дурний Ґалá?
- Прийшов до тебе, щоб що дала.
- І що ж я тобі дам? Хіба, може, корову?
Привів корову дурний Ґалá. Сіна на вишка у хліві сіна намостив та став по драбині корову на вишка пхати. На пару щаблів корова вилізла, далі з драбини впала, ноги й хребта переламала й здохла.
Зайшов дурний Ґалá додому, сів на лавці, а мати його й питає:
- Куди ходив дурний Ґалá?
- Ходив до дівки, щоб що дала.
- І що ж вона тобі дала?
- Та корову.
- І де ж ти її подів?
- Як ти й казала: на вишка у хліві сіна намостив та по драбині її пхав, щоб вона яйця несла та мали ми що їсти. Але вона впала та здохла.
- Та що ж ти наробив?! Треба було її у хлів завести, у ясла сіна покласти. Вона б наїлася, тоді взяти відро та видоїти, то мали б ми і молоко, і масло, й сир.
Знов пішов дурний Ґалá до дівки. Приходить, а вона й питає:
- Чого прийшов дурний Ґалá?
- Прийшов до тебе, щоб що дала.
- І що ж я тобі дам? Хіба, може, сама піду.
Взяв дурний Ґалá дівку, привів до свого хліва, поклав у ясла сіна, та пішов до хати відро брати. А мати його й питає:
- Куди ходив дурний Ґалá?
- Ходив до дівки, щоб що дала.
- І що ж вона тобі дала?
- Та сама прийшла.
- І де ж ти її подів?
- Як ти й казала: завів до хліва, сіна в ясла поклав, візьму відро та піду доїти. Будемо мати молоко, масло, сир – буде що їсти.
- Та що ж ти таке дурне робиш?! Веди но ти її до хати та будемо весілля грати.
Привів дурний Ґалá дівку до хати і стали думати, як весілля справити. Мати каже до сина:
- Я буду хліб та пироги пекти, а ти іди до магазину за горілкою, - і дала йому гроші.
Пішов дурний Ґалá до магазину. Надворі зима, мороз, холодно. А тут бачить біля хати господарі свиню смалять. Дурний Ґалá підійшов ближче, зняв штани та наставив до вогню дупу, щоб зігрітися.
Господарі як таке побачили, відлупцювали його добре та й відпустили. Повернувся додому дурний Ґалá без горілки, побитий, заплаканий. Мати його й питає, що ж сталось. Він і розповів. Мати тоді каже:
- То ж як ще побачиш, що люди свиню смалять, то кажи: “Доброго дня, люди добрі! Дай Боже вам носити – не переносити!”
- Добре, - сказав дурний Ґалá і знов пішов до магазину.
Коли бачить, йде похоронна церемонія, та й несуть небіжчика на кладовище. Він і каже:
- Доброго дня, люди добрі! Дай Боже вам носити – не переносити!
Як люди таке почули, як збили його, що й місця живого не було на ньому. Повернувся дурний Ґалá додому побитий, заплаканий, без горілки. Мати його й питає, що ж знову сталося. Він їй і розповів.
Мати тоді й каже:
- То ж як ще побачиш, що люди йдуть і небіжчика несуть ховати, то ти стань, зніми шапку, перехрестись, схили голову, та скажи: “Не дай Боже кому таке горе мати!”
- Добре,- сказав дурний Ґалá, умився, переодягнувся в чистий одяг, та й знову до магазину пішов.
Коли бачить, назустріч йому - весільна церемонія. Попереду молодий з молодою йдуть, музики грають, жінки співають. А дурний Ґалá став, як мати вчила, зняв шапку, перехрестився, схилив голову та й каже:
- Не дай Боже кому таке горе мати!
Як почули таку мову люди, побили дурного Ґалý. Ледь прийшов додому дурний Ґалá – побитий і без горілки. Мати питає, що ж на цей раз сталося. Він їй і розказав.
Мати каже:
- Нащо ж ти таке казав? То ж як зустрів весілля, треба було усміхнутись і гукнути: “Грай, музико, грай! Жару піддавай!”
- Добре,- сказав дурний Ґалá, і як оговтався вже від побоїв, зібрався й знов пішов до магазину.
Коли це по дорозі бачить – хата горить, люди з відрами бігають, воду ллють. А дурний Ґалá став, як мати вчила, усміхнувся і гукає:
- Грай, музико, грай! Жару піддавай!
Як почули таке люди, то й водою його облили і палицями побили. Повернувся дурний Ґалá додому знову без нічого, і знов побитим і заплаканим.
Розпиталася мати, що сталося, та й бачить, що нічому його не навчить. Сама тим часом уже й хліба, і пирогів напекла, й всього що мала на столи наготувала. Пішла сама в магазин, горілки принесла і людей покликала.
Так весілля і відгуляли.
ID:
318402
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.03.2012 15:13:23
© дата внесення змiн: 18.06.2012 19:42:06
автор: Марія Семенюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Бабусі і справді дякую велике...Весело)Казку знала,але трішки не в тій інтерпритації)
