Боляче, коли кажуть: "я йду" і насправді йдуть,
боляче дивитись в очі, які були для тебе океаном,
боляче знати, що зараз в них плещуться інші,
що це тіло, обціловане тобою до міліметра,
зараз голубиться в інших обіймах.
Боляче звертатись на ім"я, бо звертаєшся, наче, до чужої людини.
В тої, іншої, і"мям було - "коханий".
Боляче, а ще страшно...
страшно жити далі без серця -
воно стукотіло тільки з ним поруч,
страшно дивитись в очі іншим, бо вже не віриш нікому,
страшно зустрітися ще раз і... збожеволіти.
Та найстрашніше болять слова:
чому тато пішов від нас, матусю?
чому він пішов?
чому пішов?