Знову не спала я всю ніч,
І ні секунди, ні хвилини
Я не зімкнула, не стулила віч,
Не помічала як години
Втікають...
Тягар не спаде з моїх пліч!
Печалі, смутку уродини.
Стою з собою віч-на-віч,
Дивлюся поглядом дитини -
Не розумію...
Гниє душа моя із середини.
Не сила мені сморід приховати,
І не втаїти тої порожнини,
Більше ніколи вже до купи не зібрати
Мої думки...
Гнила душа - гниє і тіло,
Кожна секунда близить до кінця.
Я жила складно? просто? так невміло
Що залишу по собі відійшовши в небуття
Нічого...
Моє життя заповнене, немов, росою,
Одвічний сесн, якого і немає,-
Зійшовши зночі із неба водою
Дарує мить блаженства і зникає...
І ти вмиратимеш в чеканні
Її - ще однієї крапельки життя,
Що змістом сповнить
Лічені хвилини твого буття.
Я живу просто? складно... але невміло
І чи зумію я колись... комусь...
Віддатись?
