Вечірні алеї не мають відтінків й тональностей,
залишені жити, допоки не народяться знову,
виміряні іншими дорогами,
не те щоби довгими, скоріше, безкінечними -
ми перетворимось на самотніх чоловіків,
коли дістанемось кінця цього світу,
ми перетворились на постулати приреченості
мати інші запахи спогадів,
нові хворобливі рухи, вклоняючись тіням,
що занадто чисто називались нами.
Шляхи не запам'ятаються ще раз,
забуті під час вагань нездійснених кроків,
вони також вільні на приречення,
не бути перетнутими.
Вустами притиснувшись до себе,
поміж пальців дивляться самотні молоді люди,
шукаючи звідки, приходять вечірні алеї,
саме там
контрабаси грають з-за спин дерев
в До
до тих,
хто не називає, зустрівшись, імен.