Чому настільки все паршиво,
чому ви топчете мене?
Що я поганого зробила,
щоб пережити це усе?
Можливо, за мою турботу,
за мою вірність і любов?
За що, скажіть мені будь ласка,
кладете граблі знову й знов?
Я на таке не заслужила,
і злість охоплює мене.
Життя таке несправедливе,
таке підступне, люте, зле.
Мене настільки все дістало,
душа помнута, як папір.
Спали мене – і я пропаду,
і дим над попелом розвій.
Мене як ніби і не було.
Я жила тільки уві сні.
У твоїй панята залишусь,
можливо – так, можливо – ні.
Коли заграє восьма нота,
коли заплаче сонця світ
і серце витягнеш з болота,
душа до неба полетить.
І буде високо літати
серед зірок, планет, бажань
не буде більше відчувати
простих людський розчарувань.
А ти іди й не обертайся,
я пам’ятатиму тебе,
моєї дружби не цурайся,
вона навік в тобі живе.