Ой ген-ген за полем доля,
Десь за виднокраєм...
Сидить дівка серед поля,
Ридає без краю.
І рида вона, сердешна,
Нема їй покою.
Проклинає день прийдешній,
Не боїться Бога.
В тузі в неї дні минають,
Пропадають ночі.
Думки серце розпинають,
Розривають мозок.
Тужить дівка чорноброва
За своїм коханим,
Вже чека його півроку,
А його немає.
Десь пішов за Батьківщину
Голови ламати.
"Не вернувся, знач' загинув..."
А що ще гадати?
"Десь поліг в нерівнім бою
За свою Вкраїну...",
Проміняв свою він долю
І свою дівчину
На незнану ніким славу,
Ніким не почуту.
А за ним вона вмирає.
Як же тепер бути?
В далину вона погляне -
Все чека на нього,
Козака її немає,
А вона - у воду.
"Краще й мені не ходити
По землі без нього,
Бо не хочу я любити
Більше вже нікого!".
Та й втопилася дівчина
Чорноброва, гарна,
І себе вона згубила,
Виявилось, марно:
Був живий її коханий,
Та десь забарився,
Повернувсь - її немає,
Трохи запізнився.
І нема тії дівчини,
Ніхто й не згадає,
А козак собі і далі
П'є та лиш гуляє.
10 листопада 2011р.
чудовий вірш!!! Жаль дівчини чорнобрової 
