Період коли важко комусь відкритись і комусь довіряти. Тому що знаю що життя все рівно потім то все від мене забере. То для чого відкривати своє серце комусь? Для чого любити і довіряти комусь свої почуття? Ти вимагаєш від мене того, чого я зробити не можу. Ламаєш мої принципи. Хочеш стосунків, а взамін отримуєш мою злість. Несправедливо. Я знаю. І досі не розумію що ти в мені знайшов і побачив. Я не здатна більше любити, тому що місця живого у серці не залишилось. Сама розумію що потрібно створювати сім’ю, жити з кимсь. Але навіть поруч з тобою самотність не покидає мене ні на хвилину. Іноді хочеться кричати, щоб ти дав мені час побути самій. Засинаю в твоїх обіймах, а думками десь далеко. Не знаю як навчитися довіряти людям. Якби можна було повернути час назад. Або ще краще якби я зустріла тебе раніше. Тоді б кохала до нестями, до болю, назавжди. Ніяк не можу знайти потрібних слів щоб поговорити. Щоб переконати тебе мене зрозуміти. І постійно приходять ці кляті спогади. Забути б усе. Але як? От і тепер. Ти спиш, а я курю і все думаю. Та все плачу. Не можу розібратись у собі. І то найгірше. Навчи мене любити. Поверни назад доброту і ніжність, яку я у собі вбила. Думки… Спогади… Мрії… Розбите серце…Пробач…
Гарно написано. Це все правда?
