Аліна була його першим коханням. Кирило пам’ятав її ще худим симпатичним дівчам, що непевно цілувало його в щічку на першому побаченні. В пам’яті зрадницьки спливали картини їх першої ночі разом. Їх непевні рухи, оголені тіла в її ліжку… Білі, невинно чисті простирадла, що потім він викинув до смітника. В них було справжнє перше кохання, разом вони все пізнавали вперше. Та, як часто це буває, не заладилось. Вони подорослішали, змінились на стільки, що більше не могли бути разом. Розійшлись мирно, без скандалів та сварок. Вона з мамою переїхала до іншого міста. І ось ця зустріч… Хто б міг подумати, що через 7 років вони знову зустрінуться. Вона стояла за декілька метрів: висока, з довгим густим чорним волоссям, пасмо якого перебирала пальчиками. Її фігура помітно округлилась і стала дуже звабливою. Вдягнена вона була в коротенький білий сарафан, що підкреслював красу її довгих ніг. В горлі в хлопця пересохло від такої картини і він швидко зковтнув.
«Як ти? Що нового?» - ніяково посміхався Кирило.
«Та все гаразд. Приїхала до бабусі, на літо. Гуляла з подругами, от йду додому.» - відповіла вона, підходячи ближче до нього.
«Можу тебе провести, якщо хочеш…» - з ввічливості запропонував хлопець.
«Це було б чудово. Сам знаєш, як небезпечно вештатись вночі самотній вродливій дівчині» - кокетливо сказала вона. Кокетство – це було її друге я. Вона обожнювала гратись з хлопцями. Аліна знала, якою красою вона володіла, і не намірена була цим не користуватись. Майстерно пускала бісики кожному новому кавалеру. В її списку було багато розбитих сердець. Та Кирило не здогадувався, якою стала його перша кохана. Вони повільно рушили містом, Аліна взяла хлопця під руку і розповідала про своє життя.
«… Мама зараз у Лондоні, а ми от з татом вирішили до бабусі завітати… Ну от ми і прийшли» - тихо промовила Аліна, коли вони підійшли до гарненького будинку, біля якого була сила силенна квітів. Він немов потопав у них і лише дроти для телефонного зв’язку тримали його на поверхні цього квітучого моря. «Дякую тобі!» - з сяючою посмішкою сказала дівчина і поцілувала Кирила.
«Стій! Стій! Ти що?! Я ж сказав, що в мене дівчина! Що ти робиш?!» - почав гарячково хлопець, відстороняючи її від себе. Його серце калатало в скронях. Кирило плутався в почуттях, що викликав в ньому цей поцілунок. З одного боку було неймовірне обурення, а з іншого – насолода. Адже, як тільки він побачив її, старі почуття почали прогризати собі шлях на поверхню з давно зачиненого підвалу.
«Але я подумала… Ой! Вибач! Вибач, будь ласка! Я не хотіла тебе образити! Просто згадала минуле… Та і з хлопцем зараз не найкращі стосунки, от воно і вилилось… Ти зможеш мені пробачити?» - виправдовувалась Аліна невинно кліпаючи оченятами.
«Гаразд! Проїхали. Все, бувай! Я додому. Надобраніч!» - він різко розвернувся і стрімко закрокував вулицею, - «Давай швидше! Не вистачало мені ще цього! Але ж вона така спокуслива… Ці її ноги… Мм… А виріз! Вона як робила глибокий подих, я ледь не втрачав свідомість… Все спокійно! Нічого у вас знову не вийде. Назад вороття немає. Вона залишилась в минулому! В тебе є Маринка! Вона ж маленький янгол. Невже ти зможеш розбити їй серце?..» - думки в голові просто розривали його на шматки.
«Хм… Ну нічого попереду ще багато раундів. Один програний – це лише стратегія» - загадково посміхнулась Аліна і пішла до будинку.
