Невже тобі вже двадцять?
О, боже, як цей час летить!
Ще вчора було дев’ятнадцять,
Твоя історія – нестримна мить!
Народжена у дев’яності
На тлі імперії, старих руїн…
Та вже сусіди їдуть в гості,
Недавно ми їм на поклін…
Як у розбитого корита,
Щоб вижити, твої батьки
В зиму морозну, жарке літо
На ринках мітили лотки.
Віддав у рабство свої руки
Багато хто з них в чужині,
Від’їздом повернули в муки
Чекання , смуток у сім’ї.
А ти росла собі, маленька,
І піднімалася с колін
Втішалася тобою ненька,
Свобода – мати, їй уклін!
На тебе любо нам дивитись
Не можна очі відвести
Лише не будемо миритись,
Як влізуть жадібні свати!
Бо їм потрібно лиш наругу,
Святі багатства від землі,
А нас рабами біля плуга,
Для них ти тіло без душі!
Ти юна, в той же час доросла,
Ти бачила всі кольори життя
І обманути вже тебе не просто
Рости щаслива, золота земля!
