З повинною сам він прийшов, добровільно,
Зробив зі сльозами щиросерде зізнання.
Начальник з підозрою дивився постійно,
Але захотів він суспільне визнання.
І в ЗМІ в один голос усі протрубили:
«Маніяка серійного щойно зловили!»
Почали заводити карную справу,
Звертались до інших, закоренілих.
А злочину власне не має составу,
І де ж розшукати усіх потерпілих?
І стрічка новин знов з’явилась у ЗМІ:
«Де-юре – злочинець, де-факто – ні!»
Прокуратура хотіла теж слави,
До справи додали ще трішечки бруду,
І в мить написали позовну заяву,
А потім подали швиденько до суду.
І в пресі на всю стали патякать:
«Судитимуть все ж злочинця-маніяка!»
А суд не подумав собі взять відзнаку,
Людину невинну в СІЗО вже знесилено.
«За свідків відсутність і доказів браку
Позовну заяву прокурора відхилено»
А фабула злочину звичная річ:
Зґвалтований день, зґвалтована ніч.
Мораль байки цієї у тому,
Життя проживаємо усі по-дурному.
Злочинці повсюди, злочинці усі,
Коли власну справу не відчуваєш в руці.