Я писала довгу казку про любов.
Головним у ній призначила тебе,
Лицар, князь і змій Горинич в сто голов,
Викрадач і визволитель із небес…
І заплуталась. І загубилась там.
Ким тебе зробила я? І ким ти є?
І не йму вже віри жестам і словам,
Бо не знаю, чи уява чи твоє?..
Я заплуталась… Навіщо опус цей?
Купа слів: благословень, проклять, образ…
Мрій нездійснених уявний мавзолей…
Довга казка. Ставлю крапку, все… абзац…
Ну, абзац - то всього лише антракт з продовженням. Але всяке буває. Головне, що б не відчай.
"Тамується розпачу біль і сльоза.
У відчай, як в розтруб - біда прослиза"
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так,зробити антракт,щоб не дійти до відчаю.)Дякую,що читаєте.)
Ну, так часто буває, що люди перестаюсть відрізняти бажане/вигадане від реального... Потім страждають від того...
Мені здається, що замість "назначила" краще сказати "призначила", принаймні, це буде літературно правильніше.
Не впевнена, що в укр. мові є слова "Стенання"...
Але вірш гарний!
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00