Хтось сказав що це намарно,
Йти вслід без жодних сподівань,
Коли вважаєш що твій погляд,
Розвіє вічні почуття…
Не думаю, що все здалося,
І ми далекі від життя,
Ми тільки відступаємо в тінь,
Ховаємо правду від серця…
Обіймаючи вкотре,
Безкоштовні думки,
Непотрібні нікому,
Тихі відблиски смутку,
Поглинають минуле,
Повертають все в біль.
Я на мить гляну в очі,
Твої чисті, та знов,
Щось заболить і погляд,
Різко впаде у низ…
Це невідома стежка,
Та всім відомий сум,
Коли бажаєш щастя,
Тікаєш в нікуди…
Що за болісні й тихі,
Різкі удари в серці, ні,
Вони шумлять і все згасає.
Сторонній погляд, зупиняє,
І все тікає із під ніг,
Та тільки зникне мить прощання,
Як повертається тепло.
Не покидай мої думки,
Лякаєш їх , вони зникають,
І гинуть на руках твоїх…
Не кидай ці пусті слова -
Не знаю, потім все побачиш,
Зажди не поспішай , не йди,
Нехай все буде так як має…
Вони не варті цих хвилин,
Які минають дуже швидко,
Щоб ми не забували вічне,
І всім потрібне відчуття…
Та хвиля пронесе в минуле,
І я залишу твій поріг.
Вже буде пізно і ніколи,
Ти не уступиш місце тут.
Зупинка, стоп – Я по стороння,
І шлях був обраний не мною…
ID:
213321
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.09.2010 20:14:28
© дата внесення змiн: 28.09.2010 20:14:28
автор: Olenka
Вкажіть причину вашої скарги
|