|
тимчасове захоплення? та ні....ти що...це вже схоже на нав*язливу ідею...
ти помиляєшся...він просто той, хто постійно потрібен поряд...ти справді думаєш, що я в нього закохана? ха! ти що? я ж не вірю в кохання.
абсурдно...настільки, що й сама заплуталась...ти також?? добре, давай спочатку...=)
Він був...не таким. Не таким, як усі. Банально? Зате правдиво...Я мріяла про зовсім інших прИнців, але він чомусь привернув до себе мою увагу. Можливо, ти вже здогадуєшся, про кого саме я говорю...Та ні, не про тебе, дурненький=)) Зате ти володієш значно важливішою інфомацією - спогадами про той переломний період у моєму житті, коли я наважилась змінити все своє буття.
Що такого я в ньому знайшла? Самій цікаво=)
Мою увагу привернули його очі. Глибокі блакитні очі. До речі, у тебе також блакитні=)) Щось у тих очах було до болю знайоме, до болю рідне...Певне, та легка втомленість, постійний пошук...Коли мала нагоду, я довго вдивлялася в ці очі. І відчувала якесь тепло, що ллється легким струменем, безмежну приязнь і щирість його душі. Потім ми не бачилися...Довго не бачилися...Я боялася випадково зyстріти його на старовинних вуличках нашого міста, проте хотілося бодай ще один раз, лишe одну мить глянути в ці сумовиті, але добрі очі...
Потім знову в той самий час, в тому самому місці наша зycтріч...Він подорослішав, помужнів, змінився майже до невпізнаваності. Та й я стала іншою, якоюсь зовсім іншою. Занадто веселою, легковажною, безтурботною...це не я=)) Мені було важкувато з ним спілкуватися...Він просто не мав на мене часу. Від нього також віяло розкутістю, бажанням плюнути на все і веселитись від душі...Це був період стійкого пофігізму та розслабленості...
Потім суцільні гулянки, забави...Тільки під час тих гулянок я мала хоча би якусь можливість бачити його. Але це був вже не він. Просто видозмінена копія. Тоді я нею задовільнялась. Тепер розумію - це був ідіотизм.
що? о, так...він був тоді закоханий...по-справжньому...щасливо, нещасливо - яка різниця? головне, що він тоді був щасливим...
Десь восени я зробила велику дурницю - вирішила, що люблю його. Ех, ця дурна замріяна голівка! Самонавіювання - непогана штука, але тільки в деяких випадках...Потім у нас було якесь недорозуміння...потім ще щось, а потім ще щось...Йому тоді було зовсім не до мене. Тільки тепер аналізуючи свої помилки, неважко усвідомити, скільки я тоді натворила...
Проте цей час закарбувався мені в пам*яті. Була тоді одна подія, про яку волію не згадувати. Він тоді сказав "...ну чому ти мене мучиш?". Ці слова - наймудріше, вимовлене ним за час нашого спільного співіснування. Він тоді був правий...
Болюча нотка розставання...Так завжди буває...
Забути...Просто забути...
Не вийшло.
Я почала творити, писати вірші, всякий інший примітивний до неможливості бред, який пізніше просто-напросто спалила.
Потім якісь недовготривалі стосунки, потім ще щось...
хіхі=) ти думаєш? ні, це просто тимчасове "помішатєльство", про яке взагалі не варто навіть згадувати...
я не про нього...я про заміну, яку намагалася знайти його очам...знову не вийшло...
А він? Полюбив іншу. Мою подругу. Для нього я вже стала просто знайомою, про яку він не хоче й чути. Лиш інколи, і то, коли нагадають=)
ні, я не кохаю його, я не бажаю цього...
ти помиляєшся...він просто той, хто постійно потрібен поряд...ти справді думаєш, що я в нього закохана? ха! ти що? я ж не вірю в кохання.
ID:
187390
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.05.2010 22:57:45
© дата внесення змiн: 02.05.2010 22:57:45
автор: Helia
Вкажіть причину вашої скарги
|
