Той шепіт... Він все наростає.
Він мучить мене, він тривожить.
А сили не слухать немає...
Той шепіт... О, він на сторожі!
Він знає про все, отой голос.
Гріхи всі карбує навічно.
Сказав, що ми - зломлений колос -
Гірка правда в обличчя!
Він шепоче, що ми ,мов заплакані очі,
Що ми, як замулені ріки.
Я той голос чую щоночі,
Я той шепіт не забуду повіки.
Та немає сили не слухать,
І немає змоги не чути.
Він росто шепоче на вухо
Про те, чого не можна забути.
Про наші невдачі він говорить і досі,
про те, що так ранить серце і душу.
Про змарноване літо, загублену осінь
Я просто і вам розповісти мушу.
Так довго згадувала... адже знайомий голос.
невже? ні, точно! Це - голос сумління.
Він знову і знову мені говорить,
Що ми - байдуже до всіх покоління.
