Вона зайшла до кімнати. Двері залишились відчиненими і тоненька смужечка світла прорізала простирадло мороку.
Загорілася лампа, очі невільно примружились, а потім… побачили це ліжко, цю постіль, це місце. До чого ж тут огидно. Нестримно хочеться тікати, бігти що стане сил. Не можна. Нікуди іти, немає вже місця для схову.
У голові запаморочилося і вона прилягла. Все замерехтіло, злилося у чиєсь обличчя. «Ні! Зникни! Не треба!» Наче стихло. Нарешті спокій. Лиш чутно шум вуличного нічного життя, галасливих сусідів та стук серця. Приємне тепло пробігло усім тілом…
Зранку все було чудово: настрій, самопочуття і навіть погода. «Сьогодні підемо у кіно». Так Вона вирішила, так і сталося.
Стрічка романтична, сльозлива і нікчемна. Та знову й знов ховаю очі від тебе, не можу стриматися. Дуже важко дивитися таку мильну оперу і не плакати. Дурня якась виходить…Божеволію.
Коли усе закінчилося, із радісним обличчям, тримаючи тебе за руку… «Пішли геть!» Ура! Чудовий вечір, ясне небо, купа зірок, а ми лиш одні.
- Послухай, дякую тобі за це гарне побачення. Було так добре з тобою.
- Сонечко, не треба говорити такі речі. Просто все так і мало бути. А як же інакше?
- Ні, дійсно спасибі. Ти насправді невимовно гарна, добра і чуйна людина. Я зобов’заний тобі усім цим приємно проведеним часом, бо поряд була саме ти.
Поцілунок.
- Скажи, а ти правда віриш у кохання?
- Я не знаю…що воно таке? У нього треба вірити?
- Перш за все! Для того, щоб дихати треба вірити, адже у іншому випадку все марно. Немає щастя у чорному, червоне – вир життя!
- Кров червона, а не кохання. Та, яка зостається на руках людини.
- Ні, замовкни…Не варто. Це колір серця, яке б’ється, західного неба і привабливої троянди.
Поцілунок.
- Не треба, мила. Я не хочу сперечатися про такі речі. Краще йди до мене. Розкажи на вушко, як сильно ти хочеш бути моєю зараз.
Поцілунок…
Вона зайшла до кімнати. Двері залишились відчиненими і тоненька смужечка світла прорізала простирадло мороку.
Загорілася лампа, очі невільно примружились…
Можливо, червоний… Ми дійшли згоди, нарешті.
Так, це колір серця. Того, що стікає кров’ю.
ID:
182787
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 09.04.2010 17:06:46
© дата внесення змiн: 09.04.2010 17:06:46
автор: bukovka
Вкажіть причину вашої скарги
|
