А хочеш... я впаду дощами
На спраглі помисли твої.
І защебечуть поміж нами
Срібноголосі ручаї.
Я слізоньки втоплю у хвилях,
Веселку прокладу містком
І огорну тебе, мій милий,
Таким омріяним теплом.
Збіжу краплиною бажання
По тілі, спраглому весни.
І знову – в небо, щоб востаннє
Росою впасти в наші сни.
2010
Оценка поэта: 5 Рука не піднімається бентежити любов своєю критикою. Я - старий солдат і не знаю... Та ні, це жарт. Єдине запитання: чому востаннє? Роса дає життя. Згадаймо хоч те, що у раю пара відволожувала всю рослинність Землі, тому дощів там не було.
olesyav відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Постараюся коротко Слово "сни" пояснює, чому саме "востаннє".