Чарівна квітко! В душу не дивись
Від лагідності синіми очима...
Минуло все – і зник Він, як колись,
З останніми дощами весняними.
Пішов навіки… З висохлих річок
Великі краплі мерзлих сліз і дихань
Лиш знають про Його останній крок,
Як знають люди все про щастя й лихо.
Як замовкають голоси вітрів,
Переродившись в громові октави,
Так Він пішов. Без сумнівів і слів.
Шукати щастя, величі чи слави.
Вростати в небо плоттю і гріхом
І намагатися знайти блаженство…
А над життям, чи, може, тільки сном
Якось зуміти взяти верховенство...
Не повертатись в дім, де сміх чи жаль...
Й до тих очей та пелюсток надії.
Чарівна квітко! Ти – моя печаль.
Але Його судити я не смію…
Оценка поэта: 5 Только свобода определяет насколько свободен человек, ибо он сам себе ее может ограничить ради любви, например... Вот и изначально все в цветочках
Юлія Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
