Зотлілі наші почуття - мов зів'ялі троянди.
Уже не віднайдеш у них ані брехні,ні правди.
Лиш вітер рознесе пахучий попіл по світах,
Щоб поховали ми в своїх серцях любові прах.
Ще стільки залишилось ненаписаних віршів,
Ще стільки невідчутих почуттів...
Тремтячим пальцям не зустрітись більш ніколи!
І трепетним зітханням не черпнути більше волі.
У муках помирало віддане кохання.
А ми боялися шукати відповіді на питання.
Наш страх закрив нам очі і зв'язав нам руки,
А ангелам не удалось нас врятувати від розлуки...
Зосталась дивна порожнеча і на устах присмак солі,
А нашим молитвам не докричатися до долі...
Залишилось тікати нам, щоб розбудити грішну мить,
Щоби вона відчула, як нам в грудях болить.
