Перший подих немовляти, а вона вже любить.
Взявши на руки, притискає до серця і голубить.
З’являється над нами немов в яскравому цвіті,
Мама, матуся, ріднесенька, найдорожча у світі.
Це слово існує вже давно, багато літ, сторіччя,
Для мене це умілі ручки, ніжне і красиве обличчя.
Ніхто як вона, не вміє де болить поцілувати
І враз краще стає, матусю потрібно завжди цінувати.
Всю ніченьку не спить турбується як я хворію,
Плаче разом зі мною і щаслива коли я радію
Матуся завжди в роботі, немов трудолюбива пташка,
Не знає спочинку, працює навіть коли їй важко.
Як вирушаю в життєву путь, незнану дорогу,
Звертається до Бога з молитвою, бо на серці тривога.
Я вже доросла, мені давно вже як не рік,
Але не можу без неї жити , любитиму весь вік.
Пролітає наше життя, немов та білая лелека,
І хоч куди нас доля занесе , і яка відстань буде далека,
Я приїду до тебе, поцілую зморшки твої миленька,
Лиш ти живи довго-довго моя люба ненька.
Не засмучуйся, мамо, що відлітають роки твої,
Будь завжди молодою, хай на душі співають солов’ї.
Спасибі матусю за те, що в мене ти є, за хліб на столі,
Спасибі рідненька, за те що ти зростила, уклін до землі.
ID:
150880
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 19.10.2009 10:04:01
© дата внесення змiн: 19.10.2009 10:04:01
автор: Інночка
Вкажіть причину вашої скарги
|
