Петро вичитав в газеті, що й таке буває,
Для сварливих жінок ліки є, - ляк допомагає.
Добре випивши прийшов від баби Явдошки,
Теж задумав налякати він дружину трошки.
В хаті її не було - номер цей вдавався,
Вибрав кращий з варіантив, в шафу заховався.
Чекаючи в потимках і про намір свій забув,
Ноги в нього підкосились і там сидячи заснув.
Довго ждала люба жінка його на вечерю,
Не діждавшись, лягла спати, замкнувши всі двері.
Очухався Петро в ночі - серце заніміло
Усе дивним показалось і не зрозумілим.
Уявив собі чомусь, що він в домовині,
Затрусились руки й ноги, заклинило в спині.
Подумав, що п'яний був і мабуть без тями,
Й живцем в домовині закопали в яму.
Отаке, чомусь, Петрові спадало на думку,
Почав жалібно кричать - просить порятунку.
Перелякана дружина світло увімкнула,
Ще такого крику в хаті ніколи не чула.
Ухопила макогона, свою грізну зброю,
Порушника розшукала, що не дав спокою.
За Ангела її прийняв, як відкрила двері,
Побачивши білий колір одягу і стелі.
Завертівся в тім шафу, як нитка у голці,
Не впізнав свою дружину у нічній сорочці.
Лиш у піднятій руці узнав макогона
Із полегшенням зітхнув, значить він ще вдома.