Давно нічого не писав
І це пишу, мабуть, даремно.
Багато вже позабував,
Забуду скоро все, напевно.
В душі забуті почуття,
Лише дурні думки, як миші,
Об мозок тихо шурхотять...
Сни з кожним днем усе смішніші...
Дедалі ближчий милий ґрунт,
Поволі слабшає коріння
І все частіше лине з губ:
'А й справді я дурне створіння'...
Були між нас і мир, і війни,
Гіркі образи, і любов,
Чому ж ослабли так обійми,
Лице слізьми умите знов?
Ми відчиняєм кожен день,
Мов двері, що з завіс зірвали,
Усе б змінити нам лишень,
Якби ми тільки правду знали...
Зібгали власні почуття
І в кошик кинули сміттєвий,
Все це провалля, небуття,
Що затуляє шлях життєвий.
А доля наче незнайома, -
Гілляка зламана суха,
В своїй країні ми не вдома,
У власній хаті - чужина.
Чужі нам і серця у грудях,
Неначе відгомін здаля,
Морозний віддих в рідних людях,
І ще не звідана земля.
Були ми всі колись щасливі,
Тепер нам пам’ять ледь болить,
Колись слова були важливі,
Тепер - аби їм було жить.
Ми не слова у пісню вклали,
А просто фрази і мотив,
Вітри пісками нас ховали,
А дощ голками молотив.
На мить війне і враз зникає
У тьмі скалічених мостів,
Так кожне слово витікає,
Не залишаючи слідів.
Чому ослабли так обійми?
Бо нам серця ослабли враз,
Замість кохання – люті війни,
Замість прощення – тьма образ.
Оценка поэта: 5 щось ти засумував... ти знаєш моє ставлення до цього всього: чи треба жити так далі? життя занадто коротке, щоб терпіти "морозний віддих"
Leonar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
O sancta simplicitas!..........O tempora! O mores! 
щось ти засумував... ти знаєш моє ставлення до цього всього: чи треба жити так далі? життя занадто коротке, щоб терпіти "морозний віддих" 
Вражає 
