Ми зачаровано дивилися на зорі. Рудик довго мовчав.
- Розказати тобі казку, я сам її склав.
- Розкажи.
- Це мені гори навіяли. Ти не подумай, тут гарно. Але… Ти знаєш, я дуже хочу побачити квітку едельвейс.
- Я теж хочу її побачити.
Рудик не наважувався почати розповідь.
- Розкажи, - попрохала я.
- На небі, в зірковій сім’ї, жила маленька зірочка. Зірочка любила гори. Вони здавалися такими могутніми. Гори боролися з хмарами, сонце відпочивало на їхніх вершинах. Але гори були холодними та самотніми. Зірочка хотіла, щоб снігова пустеля ожила, розквітла. Вона прагнула бачити сонце, купатися під його променями. Одного разу зірочка вирішила, що не хоче залишатися на небі. Вона покотилася і впала в сніг. Біла ковдра накрила її від холоду. Наступного дня сонце вітала тендітна квітка, яку назвали едельвейс… Ну як?
- Мені дуже сподобалося. Щоб не трапилося, треба вірити – ми знайдемо цю квітку. Добраніч.