Напруженою порою хліборобського сезону в українців були жнива, які відбувались переважно у липні-серпні, а при дуже сприятливій погоді — навіть наприкінці червня. Цей час у давнину для всіх слов’янських та багатьох інших народів був жнивним, що знайшло відображення у назві місяця, яка походить від основного знаряддя збирання врожаю — серпа.
Вирощений з великим трудом хліб необхідно було вчасно зібрати. При добрій погоді кожен змарнований день погрожував значними втратами — переспіле зерно висипалося. При цьому майже одночасно дозрівало озиме жито, пшениця, овес («скороздря»), ячмінь.
Хлібороби додивлялися, аби не зжати недоспіле зерно, яке давало неякісне борошно. Жито і пшеницю жали тоді, коли стебла були вже жовті, а зерно в колосках — тверде. Ячмінь косили тоді, коли стебла побіліли, хоча колоски ще й недоспіли, оскільки у дозрілому стані вони швидко обсипалися.
Першими збирали озимину — жито і пшеницю, а потім яру пшеницю, ячмінь, овес і ярим житом закінчували жнива.
Схоплені у жменю і зжаті одним махом серпа стебла клали на землю. 10-15 жмень, перев’язаних перевеслом («повереслом»), становили сніп. Перевесло скручували із стебел снопа. Величина снопа залежала від роду збіжжя та його стиглості. Більшими були снопи із жита і пшениці (у великих снопах менше втрат), меншими — з вівса, ячменю (через сируватість стебел). На Волині, Поділлі зберігся дохристиянський ритуал: женці сідали на перший зжатий сніп і виконували колядку.
Одразу після завершення жнив зернових культур жінки бралися до збору льону і конопель, які на той час (початок вересня) дозрівали. Особливо стежили, щоб не перезрів льон «скоцень», в якого самочинно тріскались головки і насіння висипалось («скаче» — від чого і назва). Щоправда, «поскінні» (білі) коноплі, з яких виготовляли біле полотно, брали у липні. Технічні культури, що були важливими продуктами харчування (олія, макуха) та цінною текстильною сировиною.
Серпень - благодатний місяць, коли українці збирають врожаї на полях, городах і в садах. Тож не дивно, що в цей період душа прагне свята
Саме на серпень припадають найулюбленіші літні релігійні свята наших пращурів - три Спаси, кожне з яких має свою історію та особливі традиції.
Вірили, що коли «відюк» освятити три, сім чи дев'ять разів (а святити можна було і на Маковія, і на Великдень), то його сила ставала непереможною.
Цей день весь належав дітям і дівчаткам. Дорослі дівчата також святкували і не працювали. Вони збиралися, ходили до лісу по зілля, збиралися гуртками, проводили свої жартівливі ігри, а в лісі співали спасових пісень. Спеціально дівочими чарівними квітами в «маковійській квітці» були любисток, чебрець, ласковці, кучерявці. До «маковійської квітки» додавали й голівку невеличкого соняшника, і все це пов'язували червоною стрічкою, щоб уся родина була здоровою. Дехто додавав кілька стебел конопель чи льону. Бувало, голівки маку в'язали в окремий букет.
Для правильного розуміння приблизно сотні згадок у Біблії про збирання врожаю та жнива необхідно враховувати, що біблійний світ від Книги Буття аж до епохи Христа був переважно аграрним. Перш ніж увійти в міський світ місіонерської діяльності Павла і ранньої церкви, ми бачимо переважно сільський землеробський світ з періодами сівби і жнив. У цьому світі жнива постають одночасно подією великого щорічного значення і першорядним образом достатку (Єз.36:30) і нагороди за працю (Притч.20:4). Крім того, у Старому Заповіті образ жнив тісно пов'язаний з етичним і релігійним життям громади віруючих.
Етичне значення жнив випливає з положень Мойсеєвого закону. У Книзі Левит і Повторному законі містяться вказівки, що забороняли селянам прибирати свої поля до самого краю і підбирати залишки жнив (Лев.19:9; 23:22; Втор.24:19). Вони повинні були залишати частину врожаю бідним і прибульцям (див. ПРИБУЛЬЕЦЬ, ЧУЖЕЗЕЗЬОМЕЦЬ, ПРИБУЛЬЕЦЬ). Таким чином, жнива слугували показником дотримання євреями моральних вимог завіту з Богом. У старозавітних пророцтвах про суд над Ізраїлем та Юдеєю за моральне й духовне свавілля образ неврожаю слугує знаком Божого покарання народу за небажання виконувати зобов'язання угоди (Іс.16:9; 17:11; 18:5; 32:10; Єр.8:20; 12:13).
У світлі вищесказаного можна отримати певне уявлення про почуття, які жнива викликали в людей у біблійні часи. У самій назві «перші плоди» виражалися радість від дозрівання початків врожаю, надія і передчуття збору всього врожаю, і такий збуджений стан підігрівався релігійними обрядами, пов'язаними з цією подією. Жнива супроводжувалися проявами великодушності, коли бідні члени громади отримували їжу, збираючи колосся на чужих полях.
В аграрному світі Старого Заповіту збирання різних сільськогосподарських культур посідало таке чільне місце, що конкретні періоди жнив слугували дороговказом для датування подій: «під час жнив пшениці» (Бут.30:14); «на початку жнив ячменю» (Руф.1:22; 2Цар.21:9); «під час збору винограду, коли скінчилися жнива» (Іс.24:13). Система єврейських релігійних свят значною мірою прив'язувалася до сільськогосподарського розпорядку, в якому важливу роль відігравали жнива. Три головні релігійні урочистості Старого Заповіту збігалися з трьома сезонами жнив - пасха зі жнивами ячменю, п'ятидесятниця (або свято седмиць) відзначалася сім тижнів по тому під час жнив пшениці, а свято кущів (відоме також як «свято жнив перших плодів» [Вих.23:16>) наприкінці року під час збору плодів. До цього слід додати свято перших плодів, під час якого селяни приносили перші снопи жнив священику (Лев.23:9-14).
У своїй молитві про благословення Богом народу Давид серед іншого просив про таке: «Нехай будуть житниці наші повні, рясні всяким хлібом» (Пс.143:13). У Пс.1:3 благословенний чоловік порівнюється з деревом, що приносить плід свій.
У Біблії врожай пов'язується з Богом, а не з природними процесами самими по собі або з богами родючості. Про це свідчить розповідь про перебування Йосипа в Єгипті. У Бут.41-45 у центрі уваги стоять сім років достатку з багатим урожаєм, за якими послідували сім років голоду з неврожаєм у Єгипті. Вони були передбачені у снах фараона і в тлумаченні цих снів Йосипом (Бут.41:7-11, 15-32). Суть у тому, що врожаєм керує Бог Ізраїлю, а не єгипетські або ханаанські боги родючості: «Що Бог зробить, те Він сповістив фараонові» (Бут.41:25). Усі ці мотиви з'єднуються в Книзі Рут, пасторальній ідилії, яка сама по собі слугує сценою жнив, чим, без сумніву, пояснюється факт, що в євреїв ця книга традиційно читалася під час свята седмиць, тобто жнив. Картина багатого врожаю Вооза слугує знаменням Божого заповітного благословення Вооза за його релігійний послух і моральну чистоту. Великодушність Вооза стосовно Руфі, яка збирала колосся на його полі, показана наочним прикладом дотримання заповіді залишати частину врожаю бідним і прибульцям.
Сам процес жнив - Рут прийшла до Вифлеєма на початку жнив ячменю (Рут.1:22) і повінчалася з Воозом наприкінці жнив ячменю і пшениці (Рут.2:23) - стає метафорою розвитку романтичного кохання Рут і Вооза. «Насіння», яке народжується у шлюбі, теж виглядає подобою жнив закоханої пари. У всій цій історії жнива постають радісною подією, нагородою за працю і за дотримання Божого закону.
Тоді як багатий урожай слугує вищим образом достатку і благословення, неврожай зображується в Біблії образом жаху. Під цю категорію підпадає така безліч картин, що жнива, зрештою, виглядають на сторінках Біблії вельми ненадійним результатом. Знищити врожай може безліч лих: дощ під час жнив (1Цар.12:17), вороги, що мародерствують (Суд.6:4-5; Єр.5:17), вогонь (Йов.31:12) або посуха (Ам.4:7). В аграрному суспільстві боялися насамперед загибелі врожаю (Іс.32:10).
Завдяки такому важливому своєму значенню образ жнив стає вираженням моральних цінностей. Справді, під час жнив розкривається характер людей, які живуть в аграрному суспільстві, і це особливо проявляється в приказках і притчах. Працьовиті пожинають добрий урожай, а «лінивці» ні (Притч.20:4). Сплячий під час жнив упускає хороші можливості (Притч.10:5). Працьовиту мураху ставлять за приклад, бо вона «заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою», на докір лінивцям, які люблять поспати (Притч.6:8-9). Образ жнив слугує також джерелом метафор і порівнянь: «Що прохолода від снігу під час жнив [натяк на бажання жнивця, щоб під час жнив стояла прохолодна погода>, то вірний посол для того, хто посилає його» (Притч.25:13). «Як сніг влітку і дощ під час жнив, так честь непристойна дурному» (Притч.26:1).
Ісус, який майстерно використовував пов'язані зі жнивами метафори, розглядав час жнив з двох точок зору - як час сприятливої можливості тут і зараз і як час кінцевого суду. Думка про жнива як про надану можливість виражена в Мф.9:37-38 і в паралельних місцях (Лк.10:2 та Ін.4:35), де Ісус зображає грішників, які потребують порятунку, як поле із зерновими, що їх треба потиснути.
Чільне місце образ жнив займає в притчах Ісуса. Багатий урожай у притчі про сіяча (або про ґрунт) слугує позначенням людей, які чують слово і розуміють його (Мф.13:8, 23). У притчі про пшеницю і пажитницю ріст зерен разом із отруйними бур'янами, відомими як пажитниця, символізує умови, в яких християни повинні жити в одному світі з невіруючими аж до судного дня (Мф.13:24-30, 36-42). В образі господаря, який неодноразово повертався на торжище, щоб найняти більше робітників для збору врожаю винограду, уособлюється Боже Царство, в якому нагорода ґрунтується на благодаті, а не на заслугах (Мт.20:1-16). Багатий селянин, який зайнявся будівництвом більш містких житниць для свого врожаю, слугує прикладом саморуйнівного мирського складу розуму (Лк.12:13-21).
Програма Божого Царства - «спершу зелень, потім колос, потім повне зерно в колосі» (Мк.4:28).
Історія спасіння сама по собі подібна до повільного просування до кульмінаційного моменту жнив. Бог і Його працівники засівають поле у світі. Бог доглядає за зростаючими посівами, які з неминучістю наближаються до часу жнив. Коли врожай дозріває, Бог збирає його, відокремлюючи плоди і зерна від домішок і полова.
ID:
1032662
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2025 00:00:28
© дата внесення змiн: 09.02.2025 00:00:28
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
