над плесом забуття гойдаються зірки
між вимірами снів
жаданого спочинку,
і кутає туман скуйовджені віки
стонадцяти колін в прозору павутинку.
гортає невідь хто тендітні пелюстки
у вишколений зміст родинного зачаття:
де з припічка – «мурли»,
на Паску – писанки,
Народження… Добро…
іуда і – Розп’яття…
відгомоном подій,
шляхів-пересторог,
розхристані кущі тепло взяли в обійми,
сховали між гіллям
промоклий смак тривог
і просяться до снів хоч дотиком у прийми.
з туманами чи без для снів ідуть шляхи
крізь осінь навпрошки
із рештками бажання
під Вирію крило, де зібрано міхи
забутих молитов
і віри у вертання.
18.09. 2022
Гарна поезія. Мені до вподоби. 
