Світало. За вікном голосно співали пташки. По автостраді гучно мчали машини. Патриція прокинулася ще о четвертій ранку. Від початку війни тривалість її сну не перевищувала чотири години. Це непокоїло, та позбутися тривожного стану вона не мала можливості. В країні триває війна. Життя її сім'ї розділене на декілька країн.
Понад два роки живу в Італії, пригадала жінка. Весь час змушені долати незручний шлях з великими перешкодами. Хвилі неспокою підхопили сон і понесли кудись далеко. Патриція залишилися на одинці зі своїми думками. Подумки вона поверталася в колишнє життя. У свій гарний дім, в якому завжди було затишно і зручно.
В місто в якому зростали її діти. Як раптом за дверима кімнати ввімкнулося світло і господарка гучно рипнула дверима йдучи до вбиральні.
Старому будинку не один десяток років. Його господарями сьогодні були дві сеньйори похилого віку. Життя яких проходило тільки в стінах рідного будинку. Неподалік церкви, якої вони присвятили своє життя. Сестри були надзвичайно набожні. В певний час відмовилися від стосунків з чоловіками й назавжди залишилися нареченими Христа. Жінки пишалися своїм вибором. І жодного разу не пошкодували за тим, що не мали дітей і міцної родини. Шуткуючи вони підкреслювали, що ніколи не носили роги й ніколи не були битими, як інші. Лягаючи спати під сіточку на лоб вони клали дві фотографії падре Піо. Споглядати зі сторони за цими жінками було дивно.
Патриція тимчасово працювала доглядальницею. Сеньйори були дуже вибагливими й прискіпливими. Жили за строгим розкладом, записуючи кожну дію в записник. Наприклад, коли змінювали постіль, коли прали рушники, коли приймали душ і таке інше. Працювати у сестер було важко. Вони бажали бачити навколо себе лискучу чистоту. Кожного дня величезний будинок треба було вичищати до блиску і турбуватися про напіврухому старшу сестру. Одного разу молодша вигукнула: "Сьогодні будемо працювати по справжньому". Здивована Патриція дивилася на сеньйору затамувавши подих: "Я бажаю, щоб ти залишила свій поцілунок на моїй підлозі". Боже, що це означає, подумала Патриція. Знання з італійською мови були, ще слабкі. Можливо помиляюся з перекладом, від хвилювання тремтіли руки. Та, що нарешті вона від мене хоче. Жінка принесла велику коробку з ганчірками, відрахувала з десяток і запросила до однієї з тринадцяти кімнат. Треба відсунути усі меблі й гарненько вимити підлогу, кожного разу змінюючи ганчірку і воду. Коли дійшла черга останніх ганчірок, сеньйора хотіла дивитися на їх колір, якщо він змінювався з білого на сірий, треба було мити знову і знову. Вона запитувала, ти готова залишити свій поцілунок на моїй підлозі? І кожного разу Патриція відповідала, ні.
На годиннику була сьома ранку, треба було вставати й готувати сніданок. О восьмій годині починався новий робочий день з новим італійським ім'ям.
