Про воскресіння.
Щороку настає пора, коли значна частина людства, хто щиро, хто не дуже,
вітають одне одного із воскресінням одного історичного персонажа,
в надії та сподіванні, що і їх така доля (воскресіння) не омине.
Не буду стверджувати, що воскреснути - неможливо. Нема нічого неможливого.
Але те, що воскреснути - це глупа і безглузда справа, спробую довести.
Всі ми у щось/когось віримо. Хто у Бога-Вседержителя, а я - у Здоровий Глузд.
В Адекватність, Зміст. В Мету, Причину. В Альфа та Омегу.
В те, що все відбуваєтсья не просто так, а за потреби.
Заберіть потребу, заберіть глузд, зміст і питається - навіщо таді все це?
Так ось. Немає змісту народжуватись, щоб померти.
Тим більше - раптово померти. Все це виглядає, як надлишкова трата ресурсу.
Ви народжуєтесь, чогось вчитесь і раптом бац! посеред дороги й розгону -
стоп і на вихід. Так виглядає в нашому, тривімірному світі.
Але вимірів - більше, ніж три.
В школі нам доводилось розв"язувати квадратні та кубічні рівняння.
Суть рівнянь другого прядку - площина, третього - об"єм.
А четвертого, п"ятого і т.д.? Ми не уявляємо, але вони ж є!
Проекція п"яти пальців долоні на площині (якщо проектувати зверху) -
п"ять окремих кружочків.
Хоча в системі вищого порядку (для нас) - це одне ціле.
Так і народження та смерть в нашому світі можуть бути лише
уривком, проекцією чогось більшого, цілого.
Життя - це рух. І ось, нам пропонують цей рух зупинити.
Вирвати частину цілого й "заморозити".
Глупство, дурня та повна неадекватніть-невігластво.
Ніхто весь час не носить той самий одяг.
Не їсть ту саму їжу, бо приїдається.
Так і наше життя - лише епізод у довгому, довгому, дуже довгому кіно.
Бо вічність - це дуже довго.
І замість того, щоб розвивати сюжет, пізнавати нові плани та форми,
нам пропонують застигнути в одній сцені, епізоді, тілі. Назавжди.
Це гірше, ніж тюрма. Гірше, ніж пекло.
А інші тому й раді. Бррр...
