Ой у стольному Кийові-граді славному
Та й у доброго та й князя Володимира
Був бенкет чесний та пишний був,
Всі на тому на бенкеті напивалися,
Всі на тому на бенкеті веселилися,
Всі на тому на бенкеті похвалялися.
А дурний та й хвастає усім дружиною,
А мудрий та й хвастає батьками старими,
Інший хваста богатирською всім силою.
Тільки Василь та й син Іванович,
Тільки Василь та й младий дружинничок
Не п’є на тім бенкеті вина зеленого,
Тільки Василь та й младий дружинничок
На тім шумнім бенкеті не звеселиться,
Тільки він другим не похваляється.
А й підходить та й до нього Володимир-князь,
А й підходить та й підходить красне сонечко,
«Ти чого – питає – на бенкеті не звеселишся,
Ти чого – питає – на бенкеті не похвалишся,
Ти чого – питає – вина не вип’єш та й зеленого?
Чи тебе пивною чашею обходили,
Чи тобі не по чину на лаві місценько,
Чи безумні над тобою насміялися?»
«Ой ти добрий князю Володимире,
Ой ти князю києвський та ясне сонечко!
Та мене пивною чашею та не обходили,
Та по чину дали мені місценько,
Та безумні наді мною та й не посміялися.
Сон тривожить думу нещасливенький,
Та у сні у тому було зелено,
Та й у сні у тому верхи їхав молодий Василечко,
Молодий Василько, син Іванович,
А на тій дорозі та й на зеленій
Звив собі лелека біле гніздечко.
А я теє гніздечко хотів собі об’їхати,
А від того я лелеки заховався в зелені,
Та й у високій дальній заховався зелені,
А лелека той крильми закрив та й гніздечко
І чекав допоки промину я гніздечко,
Та й сорока налетіла білохвостая,
Та й злякала та сорока білохвоста гніздечко.
Полетів лелека в небо та й високонько,
Полетів за мною він, як ворон, крячучи,
Та й тікав од нього верхи я дорогою,
Та й шукав спасіння я там втечею,
А на зустріч пострічалися розбійники,
А на зустріч пострічалися поганії.
Я ліворуч утікав од тих розбійничків,
Та й стріла нагнала мене швидкая».
І засумував тут Володимир-князь,
Тут заплакав Володимир-князь та красне сонечко.
«Ти іди на північ, мій дружинничку,
Там коваль живе та й незвичайненький,
Ай коваль той – чарівник всевідущий,
Той коваль чаклує, сни тлумачить віщиї,
Ти іди на північ, мій дружинничку,
Він тобі той сон роз’яснить певно-напевно».
Та й поїхав молодий Василь та й син Іванович,
Та й поїхав верхи молодесенький,
Та й на північ все поїхав він до коваля,
Тільки й бачили, як споряджався він,
Тільки й бачили, як він сідав на коника,
Та не бачили, як їде він далеченько,
Стала в полі тільки курява.
Він говорить сон свій тому ковалю,
Ай тому чарівнику-всевіднику:
«Сон тривожить думу нещасливенький,
Та у сні у тому було зелено,
Та й у сні у тому верхи їхав молодий Василечко,
Молодий Василько, син Іванович,
А на тій дорозі та й на зеленій
Звив собі лелека біле гніздечко.
А я теє гніздечко хотів собі об’їхати,
А від того я лелеки заховався в зелені,
Та й у високій дальній заховався зелені,
А лелека той крильми закрив та й гніздечко
І чекав допоки промину я гніздечко,
Та й сорока налетіла білохвостая,
Та злякала та сорока білохвоста гніздечко.
Полетів лелека в небо та й високонько,
Полетів за мною він, як ворон, крячучи,
Та й тікав од нього верхи я дорогою,
Та й шукав спасіння я там втечею,
А на зустріч пострічалися розбійники,
А на зустріч пострічалися поганії.
Я ліворуч утікав од тих розбійничків,
Та й стріла нагнала мене швидкая».
Розтлумачив йому коваль сон той певно-напевно,
Ай чаклун той відучий-всевідучий:
«Те зелене – то твоя легенька доленька,
Той лелека в гніздечку – життя твоє спокійненьке,
Та сорока білохвоста – це твоя тривога лютая,
Та утеча – втеча є від життя твого спокійного,
Ті розбійники – то смерть твоя та й передчасная,
Та стріла – то несподіванка смертельная».
Убоявся та й Василь та й син Іванович,
Убоявся він та й молодесенький,
Верхи сів на коня свого богатирського,
Та й поїхав геть од світу той дружинничок,
Тільки й бачили, як споряджався він,
Тільки й бачили, як він сідав на коника,
Та не бачили, як їде він далеченько,
Стала в полі тільки курява.
Перший зустрічається йому невідомий:
«Ти куди, Василю, син Іванович:
Чи на битву чи на сватання?»
Відповів Василь та й син Іванович:
«Не на битву їду, ні на сватання.
Я тікаю від своєї від недоленьки».
Другий зустрічається йому невідомий:
«Ти куди, Василю, син Іванович:
Чи на битву чи на сватання?»
Відповів Василь та й син Іванович:
«Не на битву їду, ні на сватання.
Я тікаю від своєї від недоленьки».
Третій зустрічається йому невідомий:
«Ти куди, Василю, син Іванович:
Чи на битву чи на сватання?»
Відповів Василь та й син Іванович:
«Не на битву їду, ні на сватання.
Я тікаю від своєї від недоленьки».
Та й наїхав той Василенько Іванович,
Та й на місце далеченьке спокійнесеньке.
«Тут мені безпечно буде», – каже молодесенький. –
Тут мені спокійно буде», – каже той дружинничок.
Він собі будує терем там високенький,
Він собі загони ставить та й широкії,
Він живе собі в краю далекім тім,
Він собі та й пиво варить, пиво світлеє,
Він собі та й вина курить, вина зелені.
Та й у тому теремі високіїм,
Та й по тих загонах по широкіїх,
Миша несла зело та й поганеє,
Несла собі та й на зиму на холодную.
Впало зело в діжки з винами зеленими,
В пало зело та й у діжки з пивом світлиїм.
А Василь собі з тих діжок наливає пива світлого,
А Василь собі вина налив зеленого,
А ні мало, ні багато – та й по піввідра,
Одним разом випив чару винную,
Одним разом пивну чару випив він
Та й помер він тут у теремі далекому,
Та й помер він тут, дружинничок,
Та й помер він тут та й молодесенький.
ID:
1006053
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 17.02.2024 15:02:47
© дата внесення змiн: 14.04.2024 14:12:38
автор: Кріпіпаста
Вкажіть причину вашої скарги
|