Ти не сказав «кохаю», а «люблю».
Душа порівнювала зміст і мову,
сердечне слово брала за основу,
й довірилась, як ноти скрипалю.
Це, ніби вишуканий смак вина!
У чому ж сенс і їх свята розбіжність?
І те, і інше має ласку й ніжність,
В обох словах присутня новизна.
Достукатись до серця теж зумів.
непотайний у щирості розмови,
єднає думки таємнича змова,
втім, приручити душу не посмів.
Те що приречене на волю вже,
збагнув – нізащо згине у полоні,
Тепер душа, як птаха на долоні
від злих очей кохання стереже.
Душевний вірш! 
Життєво! 
