Січень носить мене на руках,
Колисає в холодних обіймах,
Розчиняє у білих снігах,
Обіцяє здійснити всі мрії...
Все даремно...
Я майже не сплю -
Спів хурделиці знову бентежить.
Сон не йде.
Я сніжинки ловлю
Та сплітаю із білих мережив
Чи казки, чи веселі пісні.
Усміхаюся зоряній ночі,
А вона сипле з неба рясні
Чи сніжинки, чи зорі охоче.
Ранок знову напне свій наряд
З білосніжного хутра пухкого.
Та не стане давати порад,
Не промовить ні жодного слова.
Посміхнеться привітно мені
І у справах розтане в тумані.
Він загасить вечірні вогні,
Небосхил від душі підрум'янить.
Ось тоді і повернеться сон,
Як пилок невагомий на вії.
Радо здамся йому у полон,
Щоб побачити там свої мрії.
18.01.24
Ілюстрація з інтернету
Чудова поезія! 
