Давай розкажу тобі казку
Про щастя і ласку
Про нас, щоб як будем старі
Не забували , які були ми
Мені 17 . Школа за плечима.
Тебе зустріла (смішно) в мережі
Прийшло "привіт". Подумала: "здається , влипла. "
Хлопчина старший .. мабуть не мені.
Тобі десь 23 . У тебе світ перед плечима
Там перспективи/ шанси/ змоги через край
Ця дівчина усміхнена та щира
Я буду з нею. Польща, прощавай.
Мені 17 й 3. . Боюсь іти на каву..
Вже енний місяць переписки по ночам ..
Він ж старший...але такий розумний .. вправний.
Та ще й живем по різним ми містам.
Пішла. На каву. Потім понеслося
Там Злагода... І Гражда.. скільки місць .
Щастя , емоції ...як добре було разом
Як би хотіла б бути поруч скрізь...
Я поступила. Медицина . Франик .
6 років й 200 кілометрів далени.
Валізи. П'ятниця. Два дні нам на кохання.
А решту переписки/ розмови - роки.
Не пам'ятаю місяць. Тільки страх.
Іду знайомитись з батьками.
Молюсь. Хрещусь. Що буде зараз? Крах?
А тут усмішка мами- "Як довго я чекала"
А потім їзданина крізь роки.
І блаблакар, автобус, електричка..
Безмежна жаль ,що так далеко ми.
І наслідок -
Кохання пережило відстань
Поїздки ,гори ,палатки , вогні..
Зупинка .Пишу на долоні" кохаю."
А потім вже перстень на моїй руці
Люблю. Буду збоку. Я обіцяю.
Мені вже 23. Тут біла сукня і фата .
І твої очі, ясні немов зорі .
Я згідна бути поруч крізь роки.
З тобою бути . в радості і горі.
А далі як у фільмі. Все за мить.
Кохались,плакали, сміялись і мовчали
Крізь все за руки йшли завжди опліч.
І смерті близьких разом проживали.
Інтернатура. Ковід і війна
Мені вже 27. Ми в Польщі .Я кохаю.
З днем Валентина, безмежно твоя .
Цілую . обіймаю . чекаю.
