Не з фільму чорно-білого цей кадр,
Його творця не ощасливить «Оскар».
До жаху спричинилася рука
Інопланетного пришельця орка.
Привиддями вчорашнього буття
Довкіл постали з кіптяви руїни.
Прослався дим над ними, наче стяг.
На лавці — сіра пилюга й пір’їни…
Спостерігає пустота з осель,
Як місто тягне ваготу нестерпну,
Як вилиняла миттю акварель
Й життя тут випиває чашу смертну.
І до липкої тої сумноти
Додав своєї самота майданчик
Та спертий до бетонної плити,
Розгублений, не здатен сам піти
Рожевий із сердечком в лапках зайчик.
Щемно... біль, біда, розруха і навколишня пустка... це те, що в голові зі здоровим глуздом ніяк не вкладається, стає моторошно тільки від однієї думки, що таке може статися, а пережити все це як...
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На жаль, війна зруйнувала життя багатьох українців. Стільки горя, біди. Трагедія проходить червоною ниткою через усю поезію. Іграшка "рожевий зайчик" спонукає до роздумів про дітей, на долю яких випала ця війна. Гірко і боляче, що так сталося.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
біль, біда, розруха і навколишня пустка... 
