Не сталося, майнули ті роки
Надій в можливому єднанні, –
Ми, що Землі два полюси
В довічному протистоянні.
Чудово вкрай було тоді,
Все на Землі нам віддавалось:
В гаю співали солов’ї,
І сонце ніжно посміхалось.
І зорі в тиху й теплу ніч
По вінця кошик насипали
Перлинами, що місяць ніс,
І ти їх пестила руками.
Та вітер осені приніс
Холодний подих надвечір’я,
І виповзло на божий світ
Зміїне жало недовір’я.
І вітер злісно реготав,
Вагання плакало від щастя,
Що сталося – ніхто не знав…
Я долі течії віддався.
Не сталося. Ловлю твій взір,
До тебе линуть мої руки.
Ваганню вже кінець – повір!
Я не витримую розлуки.