я сиділа на ліжку, обійнявши коліна
дослухалася тиші і зір за вікном
перламутром стікали шпалери на стінах
аж під стелю відлунював пульс-метроном
ось і сталося те, чого довго чекала
і ескізи писала простим олівцем
те, що завжди було за прозорим вуалем
те, чого було мало й хотілося ще...
а тепер що? що далі? не вийде вже жити
у німому чеканні на випадок, шанс
щось зосталось, та годі - не буде вже світу
без кохання, без мене, без тебе, без нас
світ помер. той, де нам довелось прикидатись
і брехати. не тільки комусь, а й собі
розчинились в любові дороги і дати
штрихпунктирні побачення в ігрек-добі...
я сиділа на ліжку, обійнявши коліна
дослухаючись лопання ампул з вогнем
захмеліла від щастя, нікому не винна
заколисана сонячним завтрашнім днем
це плетиво - ностальгія за давнім циклом в іншому житті. я не пам‘ятаю, чим він там завершився, а завжди хочеться казки - і жили вони довго і щасливо. дякую!