Kоханню... За синім лісом догорає день,
майбутній сум ховаючи за обрій...
А ми співали кращу із пісень,
що злинула,
немов орлан хоробрий.
У круговерті пражнього життя,
коли веселки райдужили мрії
й не лаштували шлях до забуття,
в зеніті сонце
пестило надії.
…Вечірній промінь ліг на ковилу,
цілуючи усмак вечірні роси.
Здолати б нам ту відстань немалу,
сховавши тугу
у рясні покоси!
Та, певно, так хотілося богам,
щоб лук веселки впився в неба просинь...
Стихає лісу літній шум і гам,
за обрій кличе
невгамовна осінь...
І зайві тут намолені слова...
Мовчання – красномовніше від ночі:
вже іншим пахне скошена трава,
в смерканні утопали
сни пророчі.
19.08.2017
_________
Вищий клас! 
