Анагенез душі у ритмі вальсу.
Року двадцятого останній ранок,
Умотаний в сурову темну рясу,
Встидається, як дівка наостанок
Свого срамотного вночі бажання.
Двадцятий. Відпускаю без вагання,
Ввібравши в груди радість й теплоту.
Стільки життів торкнулась ділом, словом.
В твоє прийдешнє більше не ввійду.
Глибини інші міряти готова
І берегти безцінні надбання.
