Який є світ довкола мене?
А що таке є кольори?
Яка в душі моїй потреба? -
Хотів би бачити завжди!!!
Колись матуся говорила,
Що сонце жовте, білий сніг.
А потім чув, що... посивіла,
Не мало зазнаючи бід.
Дерева, кажуть, є зелені.
А що таке дерева, кущ?
Так гарно, - чув я, - у оселі.
Працюю розумом чимдуж.
Ще чув чийсь спів. "Оце - пташина".
Про колір синій пригадав.
Як небо, біло-синя птиця? -
З надією я запитав.
Комахи різні, - кажуть люди, -
Є корисні, є шкідники.
Літають? Ходять? Чи є всюди?..
Малі вони чи силачі?..
З весни й до осені рослини
Ростуть й квітують. А це як?
А ще говорять є тварини, -
Я полюбив своїх собак!
Є осінь, є зима, є літо,
Весна і термін такий "час".
Так тепло літом, мов нагріто,
Без дров усіх Бог гріє нас.
Буває падають водинки,
"Це, - мама каже,- іде дощ".
Ах, правда, зве той дощ - краплинки.
Я помиливсь словами. Що ж?
Невже мовчати? Як там в світі?!
І взагалі, що значить "світ"?
У мене очі є закриті.
Я серцем бачу людський слід.
Хоч кольорів і форм не знаю,
Й не бачив ширини доріг,
Та доторкнувшись - уявляю.
О, якби бачити я міг!
Не бачать очі, чує серце.
Кому потрібні ці слова?
Хай серце серця доторкнеться.
Хвали за все свого Творця!
Я вірю, нове тіло... й очі(!)
Для мене дасть мій Бог Господь,
Бо в місці тім немає ночі -
Де Він у небі. Жду, приходь!!!
Там темряви уже не буде,
Й суцільних чорних кольорів.
І кожен свій недуг забуде,
Хто на землі для Бога жив.
Я жду, я жду Тебе, Месіє!
Прийти Ти маєш, вірю я.
З Тобою зустріч - моя мрія.
Усе змінила б зустріч та!!!
Чекаю, Боже, виглядаю,
Надію маю: не пройдеш.
Ще милостиню виглядаю.
А Ти... Щось більше Ти даєш!
Знайшов для себе вільне місце, -
Хоча і соромно просить.
В біді, будь ласка, не залиште.
Незрячому так тяжко жить.
Вслухаюся у шепіт вітру,
І шелестіння чую трав.
"Дзень-дзень", - монетку непомітно
Мені на радість хтось подав.
Звичайні звуки. Дні минають.
В душі новин приємних ждав.
... Що це? До мене долітають
Мелодії. Хто б їх співав? -
"Ісус із Назарету". Справді?
Ісус?! Я чув, що Він зціляв.
Кричати міцно мушу, варто.
Не гаючись Христа гукав.
Помилуй, зжалься наді мною,
Сину Давидів, не пройди!
Зігрій мене самим Собою,
Скажи одне, скажи: "Прозри".
І Він сказав!!! Відкрились очі.
Я бачу, бачу! Божий Син,
Як я тепер тобі віддячу?
Ти - мій Господь й Спаситель мій!
Ісус, я бачу! Слава Богу!
І це не сон, це наяву.
Людей я бачу і дорогу!
Я за Тобою, Христе, йду.
Мені сказав Спаситель: "Віра,
Тебе спасла віра твоя".
І я прозрів, бо Божа сила
Вздоровила, а не моя.
Й ти віруй, друже, Бог почує.
Ісус почув мій щирий крик.
Почує й твій і порятує!
Не слухай натовп - тягне вбік.
"Мовчи", - мені всі докоряли,
А я кричав все більш і більш.
Невже про Господа не знали?
Я знав, й тому кричав сильніш:
Помилуй, змилуйсь, син Давидів!
Учителю, нехай прозрю.
Він захотів мене зцілити.
І ти проси: "Господь, прошу..."
Не в натовпі людей надія,
А в Всемогутньому Царю.
Здійснилася сердечна мрія.
Скажи Христу і ти свою!
ID:
899535
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 28.12.2020 14:35:30
© дата внесення змiн: 28.12.2020 14:38:42
автор: Лілія Мандзюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
