|
Під чорний капелюх ховаю очі,
Часом, такі вологі і сумні,
Під чорний капелюх самої ночі,
Що з осінню гуляє по землі.
У шаль нічну закуталася тілом,
Змочивши свою душу у вині,
Втомилась бути завжди під прицілом
Пліток, одвічних заздрощів, брехні.
Так дико захотілось відпочити,
І в себе зазирнути хоч на мить,
У темряві глибокій посидіти,
Нарешті зрозуміти, де болить.
Що змушує іти життям стрункою,
Натягнутою, сильною щодня,
В руках у долі бути тятивою,
А хочеться, часом, як кошеня,
Згорнутись на руках самої ночі,
Під доторком чиєїсь теплоти,
Стягнути капелюх, відкрити очі,
Звільнившись із капкану самоти.
Під пісню дощову щось муркотіти,
Вдивляючись у світ, немов дитя,
На жаль, усе що можу - це хотіти,
Цей образ тятиви на все життя.
І знов фужер з вином посеред ночі,
Що з осінню гуляє по землі,
Під чорний капелюх ховаю очі,
Часом, такі вологі і сумні.
***
ID:
895474
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 19.11.2020 15:09:22
© дата внесення змiн: 19.11.2020 19:01:47
автор: Sukhovilova
Вкажіть причину вашої скарги
|
