Світ райдужним блиском перламутру,
Блищить, як у останній раз,
Там, де немає ні пітьми, ні світла,
Куди запрошують не нас.
Весняний дух у всьому живому,
Сонце пронизує найглибшу щілину,
Одне море: оманливе, безкрає,
Від чорної розрухи вціліло.
Вкрився морською хвилею
Один із берегів,
Там ні світу, ні весни немає,
Ні стелі, ні підлоги, ні стін.
Ми усамітнились самі,
Так... щоб трохи відпочити,
І море, і весна, і світ,
Знає, що дар – це полюбити.