22 години з ним стали моїми рятувальними кругами в часи особистої руйнації. Можливо спогади про цей день стануть анабіозом, а можливо, остаточним ударом мого самознищення. Єдине чого я боялась, так це помилитися в його довершеності та унікальності, в образі, який поставав переді мною, я боялась, що він стане найбільшим моїм провалом і гріхом, яким я коли-небудь захоплювалась. Але водночас щось всередині мене хотіло, аби він виявився цим гріхом і показав себе гіршим, ніж є, хотіло, щоб він впав в моїх очах і я залишила його з тим багном, яке живе у душі.
22 години закарбувалися в пам’яті зрілих шпалер і вони всотаються в цегляні багряні стіни, які стануть жертвами ліквідації через декілька століть.
«Дякую… дякую… дякую» під час поцілунків і нічого більше, всеосяжна вдячність.
Ми попрощалися так, ніби мали ще колись зустрітись. Він щось думав про ще одну зустріч, але я змусила промовчати про невідворотну хибність його суджень, сподівань і взагалі планів. Розуміла, що він ще блукає, зовсім наляканий і безпомічний, адже саме намагання втекти від самого себе нас такими робить. Він пообіцяв написати мене на полотні, я лише всміхнулась і запустила свої пальці у його таке м’яке волосся. Він казав, що я буду його дівчиною, а я лише цілувала його руки і розповідала про своїх коханців. Він все повторював, що я роблю його щасливою, а я лише прошепотіла «дурник».
Остання цигарка на балконі була чисто символічною для мене, як і кава, яку я пила з його чашки, як і його футболка, яка рельєфно розляглась по моєму тілу і чарівний вид Південного Бугу, який сумно-сумно співчував людям цього міста, але мені здавалось, що саме мені.
Ця людина стала моїм 22-годинним моментом, 22-годинною вічністю, 22-годинним спогадом, який закарбується в словах на папері та на пучках моїх блідих, наповнених запахом його волосся, пальців.
ID:
861628
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.01.2020 14:27:44
© дата внесення змiн: 17.01.2020 14:27:44
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
