Цей твір про ту палаючу душу поета, котрій боліла реальна історія його землі і нарешті відійшов у вічність. А може, й про мене, коли прийде та рокова хвилина і я переступлю земний поріг востаннє.
Палаючи в життєвому вогні,
Вона дочасно свічкою згоріла,
Народжена, щоб бути на коні…
Тепер вуста майстрині… оніміли.
Її поезія живилась тим вогнем,
Що світ робив добрішим, яскравішим –
І це було для неї головне –
Подарувати людям слово свіже
Про землю змучену, тавровану буттям,
Про свій народ, що вижив – не зламався,
Про найсвятіше в світі почуття,
Коли уперше в когось закохався,
Про тих писала, правду хто шукав,
Хоча й не був ще для людей героєм,
Майбутнє України хто плекав,
Став муром перед тим, хто землю кроїв.
8.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).