Бо небо теж, буває, та й заплаче,
Самотнє, тулиться до мокрої землі…
Що вище є? Нічого… та одначе,
Летять чи падають краплиночки малі…
Бо небо теж, буває, враз збереться…
І сонцем висушить слабинки мокрий слід…
В веселку кольорову загорнеться,
Й на присьбі усміхнеться старий дід…
Бо небо теж, як я, чи ми обоє,
Живе минулим світлом крізь роки…
Розколюється блискавицями надвоє…
Розпачливо кричать вгорі круки…
А ми ідемо разом, з нами небо…
Буває, сонячне, буває, і з дощем…
Життя летить хмаринкою – так треба,
Життя – лиш слово в космосі поем.