Цинкує вітер листя… Шарудить…
Як тільки те опуститься додолу,
Ухопить лист, малесенький, рудий,
Та й побіжить по стежці невідомій.
Коли ж йому зустрінеться пеньок,
Весь почорнілий і старенький зовсім
(Все літечко стеріг він холодок,
А ранком очі умивали роси),
Листок притулить тільце до пенька,
Прикриє гриб, що тільки народився.
Вітрець тоді кивне йому: «Пока!»
А той зрадіє: грибу ж пригодився.
Сховав надійно стежку листопад,
Дрімає все під кучерявим листям –
То осінь пізня впевнено ступа,
Гойдаючи вітрець в німій колисці.
20.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
