Вірші писала - то було давно:
На серці смуток і душа хворіла,
Не заглядало сонце у вікно -
Тоді паперу тихо говорила
Про біль, образи, гнівні почуття,
Про те, чого так щиро я жадала,
Жалілася, що склалося життя
Зовсім не так, як я того бажала.
Виводила на аркуші слова
Що в спокою мене не залишали -
Світлішою ставала голова,
Думки добра й любові набували.
В глибокій тиші і на самоті
Тоді неначе з Богом розмовляла.
На краще змінювалось все в житті.
Душа тоді так радісно співала!
А зараз дуже рідко підхоплю
Слова, що сам Господь мені шепоче...
Я не зрікаюсь, Боже, я люблю
Прислухатись до тебе! Й серце хоче!
Тож так благаю, не залиш мене!
Нехай вже мовчазна доба мине!
Дякую!
