Я маю сонце всередині
себе самого - тіла не дивного.
Спочатку начебто не вірив,
допоки в серце хтось не вцілив
із тої магії чудес,
що роблять світ чуть-чуть добрішим.
Та й закипіла буйна крев,
лоскоче пристрасно у грудях.
І вже заграви там палають,
хоча надворі холод
між людьми витає.
Ви запитаєте :
- А що такого ?
Подумаєш, знайшовся
іще один писака...
А я, прийшовши із сльози,
яка віками зріла на тернині,
торкаюся краси :
ловіть тендітні пелюстки !
Немов квіткар віддам
усе задарма.
Аби зворушити лице,
котре за нами стежить раз за разом,
як руки піднімаю до небес,
і зичу променів натхнення.
