Я за натхненням йду в садівський ліс –
Тут все дзвенить, неначе звуки видні,
У дуплах тут колись ховали злидні,
Набравши дров до хати повен віз.
Дерева тут ще пам' ятають волю –
Бандерівські стежки не заросли…
По них убитого товариша несли…
І з більшим запалом збиралися до бою.
Ліс все те бачив… Він це пережив…
Бої, утечі, зради і криївки…
Схилили квіти у журбі голівки,
Та жоден дуб тут крони не схилив…
Сьогодні тут в пошані кабани –
Замощують місця страшних історій.
Лишились свідки – ліс і ясні зорі –
Нерівної кривавої війни.
І ліс вмирає… фури-ешалони
Вивозять за кордони стовбури…
Як злодії, вечірньої пори
Вивозять тих, хто не схилили крони…
І я іду, допоки ліс живий,
Пишу історію зі слів багрянолиста,
Вона проста, буденна, але чиста…
Про те, що був колись тут ліс такий…
