Як тихо в небі, і лиш лелека стрекотить на стрісі.
Чорнобиль - куточок рідний українського Полісся.
Здавалось нам: ніщо і ніколи не затмарить його,
Не зрушити дихання непогрішимого, святого.
Пригадую пишне цвітіння у теплий блакитний день.
Весна розквітала і чарувала свіжістю людей.
Струмує повітря, тиша мліє, біжать ритми ночей.
Глобальне завдання: скорити природу - слава "плечей".
Гігантські греблі на ріках, мужні проекти країни,
Все здійснювалось під гаслом: *Усе для блага людини *.
Погоня за цим стала забирати і власне життя.
Матеріальний добробут народу - зажура буття.
І скрізь краса панує. Згодом місто Прип*ять возвели.
На честь тихої повноводної ріки назву дали.
Алеї, сквери, парки всіх людей любо зазивали.
Час добрих справ. Ще спала біда, висоти чарували.
У зелені свіжій це містечко завжди потопало.
Дітей до тривожного дня здалека було немало.
Тут всі збирали трави цілющі і полісські плоди.
Вишневий, яблуневий цвіт , наші прикрашали сади.
Початок атомної доби - вічна реальність страшна.
Час утверджує миті, хвилини. В Україні весна.
Усі спали сном безтурботним. У МЧС не змовкав телефон.
Жорстока ніч і вість одна - росте радіаційний фон.
Четвертий блок полум*ям розірвав надземну темноту.
Вогонь не вщухав, лютував, швидко набирав висоту.
Прибули пожежники ВПЧ-2 на працю просту, не на страту.
Скінчились дивні сни, час обличчя смерті вибирати.
Чорнобиль - потужна катастрофа нашої держави.
Біда стукала в кожну хату. Горе ще без уяви.
Уражено тисячі героїв, приречених на смерть,
Які йшли у пекло, щоб життя інших людей не смеркло.
Ховаючи зусильно у своєму серці смуток, жах
Зупинили зрілого монстра у потужний саркофаг.
Та небезпека розчинена у хмурому повітрі
По всій природі, у воді сільських криниць цього світу.
Мовчали новини, мов правду влада бажала згасить.
Важкі хмари ядовитого пару закрили блакить.
Їх чорні дощі горем травили неповторне життя.
І вітром шуміли та залишали сліди небуття.
